7 листопада 2022 року перестало битися серце водія 1-ї обслуги міномета 2-го мінометного взводу мінометної батареї батальйону оперативного призначення, солдата в/ч 3011 Національної гвардії України, майстра гірничого дільниці №5 шахтобудівельного управління
БІЛОГО РУСЛАНА ВАСИЛЬОВИЧА
Руслан Васильович народився 6 січня 1983 року у Кривому Розі. Після закінчення школи навчався в Криворізькому гірничо-електромеханічному технікумі, де здобув спеціальність «Зварювальне виробництво». Паралельно юнак працював інспектором у воєнізованій охороні на ВАТ «Суха Балка». Трохи пізніше працював охоронником на різних підприємствах Кривбасу. Бажання вчитися його ніколи не покидало, тому у 2009 році хлопець закінчив Криворізький інститут імені Петра Калнишевського Міжрегіональної Академії управління персоналом. Протягом 2010-2013 років ніс службу в МНС ДСНС України.
20 лютого 2014 року Руслан Білий вирішив пов’язати своє трудове життя з Криворізьким залізорудним комбінатом. Розпочинав з посади учня машиніста бурової установки на дільниці бурових робіт шахти «Тернівська». Набравшись досвіду, через п’ять місяців вже трудився машиністом бурової установки. Увесь цей час його не покидало бажання опановувати нові знання, тому шахтар вирішує знов піти навчатися, але цього разу обрав гірничу професію. У 2016 році Руслан Васильвич отримав диплом Криворізького гірничого коледжу ДВНЗ «Криворізький національний університет» за спеціальністю «Підземна розробка корисних копалин». Того ж року його було переведено на посаду майстра гірничого дільниці гірничо-капітальних робіт шахтобудівельного управління, де він трудився і донині. Користувався заслуженою повагою як серед колег, так і керівництва підприємства й шахтобудівельного управління.
21 березня 2022 року через повномасштабну агресію рф проти України він був мобілізований до Збройних сил України. Ніс службу водієм 1-ї обслуги міномета 2-го мінометного взводу мінометної батареї батальйону оперативного призначення в/ч 3011 Національної гвардії України. 4 листопада внаслідок ведення військових дій на території Херсонської області отримав множинні вогнепальні осколкові поранення черевної порожнини, верхніх та нижніх кінцівок. Його було доставлено у Вінницьку обласну клінічну лікарню імені М.І. Пирогова, але, на жаль, 7 листопада його серце не витримало і він помер.
Вірний військовій присязі в бою за нашу Батьківщину, проявив стійкість, мужність і відвагу під час виконання бойових завдань. Без чоловіка залишилася дружина Ірина Степанівна, без батька – син Назар. Невимовний біль щоразу огортає серце, коли сумні звістки сколихують нашу криворізьку землю…
Керівництво, трудовий колектив акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» щиро поділяє горе родини Руслана Білого та схиляє голови у великій скорботі. Дякуємо батькам за виховання гарного та мужнього сина. Світла пам’ять про Руслана Васильовича назавжди залишиться в серцях працівників комбінату та побратимів, всіх тих, хто особисто знав цього прекрасного фахівця, надійного друга і товариша. Ми пам’ятаємо, якою дорогою ціною дістається кожна хвилина мирного життя.
Вічна Пам’ять та Слава полеглому Герою!