Бої за визволення майже вщент зруйнованого після двох з половиною років окупації міста тривали протягом чотирьох місяців. Вони були запеклими, адже для гітлерівців Кривбас мав особливе стратегічне значення, і фашисти усіма силами протистояли радянським військам.
Кривий Ріг звільнили 22 лютого 1944 року самовіддані та героїчні відважні воїни, і ця дата стала знаковою в історії нашого регіону. Традиційно у цей день відбулися покладання квітів до підніжжя пам’ятників визволителям Кривого Рогу в районах нашого міста. Цьогоріч заходи були не такими масовими, як зазвичай, із-за карантинних обмежень.
У Покровському районі до братської могили, що у парку «Шахтарський», прийшли віддати шану діти та онуки ветеранів війни, керівники району та депутати, активісти громадських організацій, представники промислових підприємств.
Вшанування полеглих шахтарів, які не повернулися з війни, відбулося біля пам’ятника воїнам-робітникам поблизу ш. «Родіна», що у Саксаганському районі. Данину поваги загиблим у кривавих боях віддали гірники разом з головним інженером «Родіни» Костянтином Лазаренком і головою цехкому шахти ПО ПМГУ Юрієм Яковенком та трудівники управління залізничного транспорту на чолі з начальником Олександром Бритвиним і головою цехкому УЗТ ПО ПМГУ Олександром Біленком.
У цей день мешканці вклонилися і висловили слова глибокої вдячності всім ветеранам, учасникам Другої світової війни, партизанам, усім тим, хто боронив криворізьку землю від жорстокого ворога. Вшанували разом священну пам’ять про воїнів-визволителів Кривого Рогу та героїв-підпільників, що мужньо діяли у ворожому тилу. Уславили тих, хто в тилу самовідданою працею наближав розгром ворога, та склали глибоку шану солдатським вдовам, дітям війни, які допомагали підіймати Україну і рідне місто з руїн. Згадали всіх, чиє життя забрала війна, адже саме вони подарували вдячним нащадкам мирне небо над рідним містом!
Все далі й далі відходять у минуле сторінки історії про Другу світову війну. Багато змінилося за цей час, але назавжди залишиться пам’ять. Тільки пам’ять не сивіє, вона дивиться на нас зі старих фотографій, тих речей, які зберегли колишні фронтовики, медалей і орденів, що нагадують про героїзм і жахи війни.
