Передача речей внутрішньо переміщеним особам вже стала на Криворізькому залізорудному комбінаті традицією. Усі ми знаємо, що в нашому місті зараз проживає чимало переселенців з областей, де наразі ведуться активні бойові дії або окупована територія. Частина з них мешкає у гуртожитку №2 Державного університету економіки і технологій. Уже неодноразово представники нашого підприємства разом з отцем Вадимом, настоятелем Храму Ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість» УПЦ відвідували гуртожиток і передавали одяг, взуття та іграшки. Так відбулося і 9 вересня.
Усе, що принесли працівники нашого підприємства під час збору речей, було відвезено до тимчасового помешкання багатьох українців із сусідніх областей. Серед них – Валентина Георгіївна з м. Новодружеськ Луганської області. Розповідає, що до останнього не виїжджала з міста, незважаючи на постійні обстріли. Проте одного ранку на вулиці Новодружеська окупанти почали скидати бомби. На щастя, її разом з іншими жителями вивезли українські захисники на військовій машині. В тому, що було при собі. У Кривому Розі вона мешкає 2 місяці і вже встигла зрозуміти, що тут проживають щирі та милосердні громадяни.
– Дякую небайдужим людям, які допомагають у скрутну годину. Мене приємно здивувала їхня доброта, чуйність та бажання прийти на допомогу. Вдячна їм за це, – говорить вона.
За словами Валентини Георгіївни, найголовніше, що потребують переселенці зараз – це розуміння містян, доброти і усвідомлення, що ти не залишився у біді сам на сам.
Також у 2-му гуртожитку тимчасово проживає Нела Кучеренко з м. Сєвєродонецьк. Евакуювалася до Кривого Рогу ще у березні. Говорить, що чудом змогла звідти виїхати. Коли було організовано чимало рейсів з міста, весь транспорт було переповнено. Нела Іванівна на той час роздавала цуценят, адже не було чим їх годувати. Їй зателефонували і сказали, що буде їхати транспорт зі Святогірська у Дніпропетровську область, саме він і забере цуценят. Жінка не розгубилася і запитала, чи можна їй з родиною також сісти у машину.
– Я приїхала сюди з мамою, зараз їй 93 роки, і онуками. На жаль, мої діти – дочка та син не змогли виїхати. 28 лютого війська рф підійшли до Сєвєродонецька, а діти перебували у селі за містом. Російські окупанти їх не випустили, адже почалися активні бойові дії. Деякий час вони навіть не могли повернутися у саме місто, сусіди допомагали одягом. Нещодавно вони потрапили додому, – ділиться Нела Іванівна.
За її словами, найнеобхідніше для них зараз – це теплі речі, адже зима не за горами. Тому закликаємо всіх працівників комбінату допомогти переселенцям. Їм потрібна осіння і зимова одежа та взуття, пледи, постільна білизна та іграшки для малечі. Якщо у вас є можливість і бажання – допоможіть нашим співгромадянам, підтримайте їх! Разом переможемо!
